- Гальо, пане президенте, ту Місько зі Станіслава! Телефоную, жеби вам вповісти, же ми ту вам офіційно війну декляруємо.
- Харашо Міша, ето дєйствитєльно важная новость. А большая у вас армія?
- Ну, зара... (щитає)... Я, Влодко, сусід Стефко і всі, шо ту в преферанс грали. То нас разом вісім.
- Должен сказать тєбє, Міша, что у мєня в армії 100 тисяч людєй, каториє только ждут маєво пріказа.
- Холєра, я зара вам віддзвоню. .. (за якийсь час)...
- Гальо, прошу пана президента, стан війни не скасовано! До нас приєдналося ше штири хлопаки з сусідньої кнайпи.
- Должен сказать тєбє, Міша, что со врємєні нашева последнєва разгавора я увєличил армію до 200 тисяч чєловєк!
- Най го холєра вхопе! Я ще зателефоную. (за якийсь час)...
- Слава Йсу, пане Путін! Я сі тєжко вибачєю, але мусимо ся вицофати з тої войни.
- Нєужели? Очєнь жаль. А почєму ето ви вдруг пєрєдумалі?
- Ну, ми ту посиділи за пару гальбами пива, так си між собов порадили, і вздріли, же аж ніяк не зможемо нагодувати 200 тисяч плєнних москалів.